Саджанці слив

Слива іноді здається аутсайдером сезону: у липні та серпні всі говорять лише про персики та абрикоси. Адже саме в цей час, коли шкірка сливи особливо тонка, а м'якуш особливо соковитий, ці кісточкові здатні стати центром меню цілого обіду або вечері. Готуйте з ними салати, супи,  до м'яса, печіть пироги і варіть узвари. А ще сливу можна смажити на грилі, маринувати, фарширувати та навіть солити.Слива домашня (Prunus domestica) - кісточкова із сімейства Рожеві. З ботанічної точки зору сливу ще є частиною роду Prunus, який включає різні кісточкові плоди - абрикос вишню нектарин персик , а також мигдаль. Плід сливового дерева класифікується як кістянка .Швидше за все, наша звичайна домашня слива стала результатом природного схрещування між терном і аличою. У аличі плоди жовто-червоного забарвлення, у терену темно-синього. Їхні нащадки поєднують у собі ознаки обох видів: холодостійкість терну, смак аличі, і має забарвлення з різноманітною палітрою синьо-червоно-жовтих відтінків.Зазвичай сливові дерева бувають середнього розміру: часто обрізають до 5-6 метрів у висоту. Без обрізки дерева можуть досягати 12 метрів заввишки і 10 метрів завширшки. Коли вони зацвітають провесною, з'являються квіти, 50% яких у хороший рік будуть запилені і стануть зливами.Більшість європейських сливових дерев дають круглі плоди, тоді як багато азіатських слив мають довгасту форму. І шкірка, і м'якоть слив бувають різних кольорів, що не обов'язково говорить про солодкий смак. Але така різноманітність частіше зустрічається все-таки в теплішому південному кліматі. А в середній смузі ці плодові дерева досі поширені не надто широко.Небагато з історії продукту. Хоча сливи не такі древні, як інжир, фініки та оливки, вони є одними з перших одомашнених фруктів у Центральній Азії та Європі. Сливи, які імовірно походять від диких видів, було виявлено на стоянках епохи неоліту (4000–2500 років до нашої ери) у Німеччині, Швейцарії, Австрії та на Кіпрі.Батьківщиною домашньої сливи вчені вважають досить широкий ареал - від Східного Кавказу до східного узбережжя Адріатики, включаючи Балкани та Малу Азію. За давньоримських часів згадувалося 300 сортів європейської сливи. Прочани завезли європейські сливи до Сполучених Штатів у XVII столітті. У цей час сливу почали активно культивувати й у Європі.